З давніх-давен, хустка для українців була символом прихильності, любові, вірності в коханні, прощання і скорботи, а також оберегом. Хустка – «хистка» від слова хистити, захищати. Вона захищає голову, плечі від холоду, спеки, дощу і вітру. Це елемент одягу переважно жінок, який пов’язують на голову, шию, накидають на плечі. Дівчата та жінки носили її протягом усього року. При цьому хустина була обов’язковим головним убором заміжньої жінки.
Хустка була ще і маркером соціального стану жінки – заможні жінки носили хустки із дорогих тканин, бідні – з дешевших.
В Україні хустка крім побутового значення мала ще і обрядове:
– розстеляли м’якеньку хустинку, щоб заповити маленьку дитинку,
– коли син вирушав у далеку дорогу, мати зав’язувала хліб у білу хустину, щоб не забував батьківського порогу. «Дай мені, мамо, хустку на щастя, хай буде на згадку вона, щоб не була поміж нами далека чужа сторона»,
– коли козаки вирушали з військом у похід, то кожна дівчина своєму нареченому дарувала вишиту хустку, як символ вірності у коханні: «Дарувала шиту шовком хустину, щоб згадував на чужині…»,
– під час вінчання молодих людей їхні руки пов’язували хусткою,
– покриття голови нареченої хусткою символізувало вихід із дівоцтва та початок заміжнього життя,
– після смерті рідних, як знак жалоби, носили чорну хустку. На похоронах всім жінкам, які були присутні на процесії, перев’язували ліву руку хусткою і хусткою тримали свічку.
Багато традицій, пов’язаних з хусткою, збереглися в Україні й донині. Здавна хустка вважалась українським національним аксесуаром, який зберігає в собі старовинні традиції. В центральній міській бібліотеці пройшла виставка "Ой,хустка,хусточка" з якою ознайомилися учні 10-Б класу ЗОШ №2.
З 4 по10 грудня в різних містах України проходить Національний тиждень читання, «Бути своїми»,
що означає зв’язок між поколіннями, а у фокусі тижня — Микола
Хвильовий, якому
виповнюється 130 років від дня народження.
Мета акції — об'єднати
українців навколо читання — як на щодень, так і на довгі роки. Упродовж
читацького тижня по всій Україні відбудеться
низка літературно-мистецьких заходів.
Микола Григорович Фітільов (псевдонім - Хвильовий ) – видатний український письменник, політичний діяч, вчитель, один з найвідоміших представників розстріляного відродження, який активно виступав за тотальну українізацію, відвернення від Москви та світле майбутнє для наступних поколінь. Його забороняли, переслідували, звинувачували, але він продовжував творити й надихати інших.
Народився майбутній прозаїк 13 грудня 1893 року у Тростянці Харківської губернії (зараз територія Сумської області) у родині вчителя. Завжди мав важкий характер, але його любили й поважали. Він створив чимало унікальних творів й започаткував неоромантичну течію психологічного письма. Одні з найвідоміших робіт Миколи Фітільова: “Україна чи Малоросія?”, цикл памфлетів “Камо грядеш?”, новели “Дорога й ластівка”, “Кіт у чоботях”, “Я (Романтика)” та інші. Він не дуже ладив з вчителями… Тому й не дивно, що його двічі виключали з гімназій: Охтирської й Богодухівської. Хвильовий брав участь у Першій світовій та громадянській війнах. За політичними переконаннями вважав себе українським комуністом. Був двічі одружений. Перша дружина – Катерина Гащенко, яка подарувала йому дочку Іраїду, але шлюб з часом розпався та жінка не дозволяла спілкуватися Хвильовому з дитиною. Пізніше він одружився із Юлією Уманцевою, у якої була дочка від першого шлюбу — Любов, яку Микола сприймав як рідну, згодом заповів їй усі авторські права своїх творів. Свої перші художні твори він починає писати у 1917 році. Першими поетичними збірками Миколи Хвильового вважають “Молодість” та “Досвітні симфонії”. У різні періоди, був активним діячем багатьох літературних організацій: “Гарт”, Урбіно, ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури), Пролітфронт.
Микола Хвильовий деякий час перебував за кордоном (хворів на туберкульоз). Жив в Австрії, побував у Німеччині, та все-таки повернувся в улюблений Харків. Він інколи зловживав алкоголем, був невибагливим до одягу та не любив, коли хтось поруч проявляв лідерські риси. Прожив не довго… Хвильовий покінчив життя самогубством (застрелився) 13 травня 1933 року у Харкові.
Смерть
письменника стала символом краху ідеології українського націонал-комунізму й
кінця українського національного відродження 1920-1930 років. Твори Хвильового
ще довго були забороненими.
У Харкові встановлено
меморіальну дошку на місці будинку, де проживав письменник. Також меморіальну
дошку було встановлено у рідному селі Хвильового.
